Визволення військ з Афганістану.

                                               Палючий день напився крові і затих.
                                               А сон не йде,хоча усі на грані...
                                               -Давайте, братці, випємо за тих,
                                               Хто полетів сьогодні в "чорному тюльпані"
                                               -За Сашку Грицика  давайте...Мій земляк.
                                                Він родом із Лозни...були в славуті разом,
                                               А потім-Кушка і Авган...Та як же так!?
                                               Йому ж сто днів лишилось до наказу!
15 лютого 23 річниця виведення військ з Афганістану. Вшановують память тих, хто поліг на афганській землі Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи що виконують свій інтернаціональний обовязок.
    Афганська війна тривала 10 років, триває і сьогодні, але слава Богу, без участі наших солдатів.А тоді, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниження та поневолення, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
    Кажуть що час-найкращі ліки, хоча роки минають а память вперто вертає усіх назад, коли наші  керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази.
     Через цю безглузду війну пройшли 700тисяч чоловік. І серед них 30% були українці.
     Невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози на "цинковими"  хлопчиками, який Союз привозив "чорний тюльпан". Так називали  літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу.
     Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19років,коли ще тільки починається життя.
                                            Іменем жінки, що овдовіла
                                            Іменем матері, що з печалі сивіла,
                                            Іменем сина, що батька незнав
                                            Іменем батька , що в січі смертельній упав,
                                           Я проклинаю війну жорстоку,-
                                           Вона відібрала улюдства спокій,
                                           Іменем тих, хто в колисці сьогодні,
                                           Іменем тих хто над краєм безодні,
                                           Іменем ще не народжених,
                                           Сном немовлят не стривожених
                                          Книгу з війною стати на бій
                                           Мир відстояти Землі голубій.
   Давайте ж і ми з вами будемо памятати ветеранів, виявлятимемо до них розуміння. Вони пройшли крізь війну і для них вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують.
                                           Поставте скибку хліба на стакан
                                           І голови схиліть в скорботі вічній,
                                           За тих, кого убив Афганістан,
                                           Чиї він душі зранив і скалічив.